1954
Моя роль в українській літературі – писати про жінок
Коли я намагаюся найточніше означити для себе стиль і місце в літературі цієї письменниці, мені відразу пригадується назва книжки, яку вона упорядкувала на початку 2000-х – «Жінка як текст». Життя Людмили Таран нерозривно пов’язане з текстами – читанням, писанням, аналізом, а разом з тим і в поетичних, і в прозових, і в публіцистичних творах письменниці головною героїнею завжди була жінка – її відчуття світу і самої себе.
Детальніше про героя
1922 - 2014
Тільки рвучи серце і стікаючи кров’ю, можна написати геніальні речі
Я приходила в цю затишну квартиру, «оздоблену» рідкісними каменями і книжками, двічі. Вперше – 2008 року, коли спеціально приїхала до Києва, щоби поговорити з людиною, життя якої вмістило в собі майже всі найпереламніші події в історії України ХХ століття. Тоді ми спілкувалися близько чотирьох годин, Дімаров багато жартував і раз по раз говорив мені, тоді ще двадцятилітній, що всі наші розмірковування про історію, політику і навіть літературу – мізерні і несуттєві, бо все це відійде, лишаться ж наші стосунки, почуття і найважливіше – сім’я. Улюблений дімаровський жанр – сільські, міські й містечкові історії, в центрі яких життя звичайних родин, позбавлене ідеологічних, партійних і соцреалістичних нашарувань, – виокремлював письменника з-посеред інших радянських авторів, а разом з тим дозволив йому лишитися в українській літературі і в новітні часи.
Детальніше про героя
1945
Мені довелося вигадувати власну поетичну мову
Попереджали, що він дуже замкнений, не любить спілкуватися і мало перед ким розкривається. В ті місяці Василь Голобородько справді міг втомитися від розмов: після того, як він, переїхавши з Луганська, оселився в маленькій письменницькій квартирі у знаменитому Будинку творчості письменників в Ірпені, його навідувало чимало журналістів, щоби розпитати про ситуацію на сході, про те, як йому там жилося, чи пишуться нині вірші про війну... Скидалося на те, що Василем Голобородьком зацікавилися саме тому, що він з Луганська і що Оксана Забужко написала гучного листа із пропозицією висунути поета на Нобелівську премію (чого український центр Міжнародного ПЕН-клубу так і не зробив). Після довгих років скупої уваги Голобородькові раптом випало наговоритися за весь той час, коли до нього не доїжджали столичні медійники й колеги.
Детальніше про героя
1934
Світ не обмежується Україною
«Приємно мати справу з пунктуальними людьми», – привітав нас на вході до своєї квартири Юрій Щербак. Отже, моє припущення підтвердилося: колишні посли і міністри не люблять, коли на призначену зустріч запізнюються. Я відразу ж нагадую господареві, що розмова буде довгою, на що письменник відповів без ентузіазму: «Подивимося, як піде». Після першого запитання про його останній роман відстороненість у нашій розмові зникає: «Я думав, ви, як багато хто з журналістів, мої книжки не читали», – пояснює Щербак.
Читання і його останніх романів, і його біографії направду викликає подив. Складно серед життєписів українських інтелектуалів ХХ століття знайти такі, які б не були затінені комуністичним минулим, покаянними листами, підтримкою антиукраїнських режимів, соцреалістичними творами чи непослідовністю у діях і судженнях.
Юрія Щербака від докорів сумління врятував його основний фах – лікаря-епідеміолога, а разом з тим – доля його брата Миколи, якого засудили за націоналізм. Тому засліплення ідеями комунізму в Щербака ніколи не було, а робота в науково-дослідному інституті епідеміології та інфекційних захворювань дозволила лишатися осторонь політичних процесів і навіть не стати членом комуністичної партії.
Виділяється на тлі проминулого часу і Щербак-письменник. Він увійшов в українську літературу з міською прозою і новими – медичними – темами. Потому ще будуть сценарії фільмів, публіцистика, документальна повість «Чорнобиль» і приголомшлива заява 1991 року про те, що Юрій Щербак більше не буде займатися красним письменством і зосередиться на політиці. Протягом наступних двадцяти років виходитимуть його публіцистичні статті, але художнього тексту Щербак не напише жодного. І, схоже, цей час, який вмістив у собі і членство в опозиційній Міжрегіональній групі у Вер- ховній Раді СРСР, і участь у Русі, і створення Партії зелених, і роботу першим міністром охорони навколишнього середовища незалежної України, а згодом – Надзвичайним і Повноважним послом в Ізраїлі, США та Канаді, був йому потрібний, щоби повернутися в українську літературу з новими романами-антиутопіями про українське майбутнє. Тривале життя за кордоном вплинуло на нього і як на людину. Юрій Щербак уміє цінувати свій час, не любить розпорошуватися на дрібниці, в усьому дошукується першопричини і не повторює таке звичне для українців «а ось у них не так, як у нас». Для нього світ не обмежується Україною. Хоча без неї йому би бракувало повноти і сенсу.
Детальніше про героя
1973
Творець має бути філософом, хоч би що він творив
Після цього інтерв’ю в мене ще довго залишалося відчуття, ніби мої світоглядні матриці структурували й оновили. Поет Маріанна Кіяновська (мені звичніше було б написати «поетка», але Маріанна попросила називати її саме «поетом») висловлює свій погляд на те, що попередньо ретельно обдумала, що відкрилося їй під час слухання інших чи уважного спостереження. При цьому вона щоразу ніби проникає вглиб вашого запитання, дивуючи вас самих судженням, кутом зору, під яким на цю ситуацію, явище можна подивитися. Врешті, вона взагалі виходить за рамки ваших запитань, щоби сказати передовсім не про потрібне, а дійсно значиме: «Ви можете про це не запитати, а мені дуже важливо про це розповісти», – пояснює Маріанна відступи під час інтерв’ю.
Детальніше про героя
1974
Ніколи не ставився до літератури, як до альпінізму чи спорту
Іноді я думаю, що причина його успішності – в умінні бути відкритим і уважним. Андрій Бондар недарма називає Сергія Жадана «Моцартом людської комунікації»: Сергій знайомий з безліччю літераторів, музикантів, режисерів і художників, завдяки чому долучається до різних міжмистецьких проектів та організації концертів і фестивалів, і так само він – найзатребуваніший письменник у наших медіа. Жадан дуже рідко відмовляється від інтерв’ю. Принаймні я зіткнулася з цим лише одного разу – на початку нашої розмови Сергій по телефону пояснює німецькому кореспондентові, що в цей момент не зможе з ним поговорити, оскільки має інше інтерв’ю. І це насправді не полегшує, а навіть ускладнює роботу журналіста, бо, схоже, немає тем, на які Жадан би ще не говорив. Але при цьому за тридцять хвилин він встигає сказати стільки, як інші його колеги за три години. Він застібається на всі ґудзики, коли його запитуєш про родину, і готовий говорити про найдрібніші деталі, які стосуються його текстів. Він не розкриє вам душу, якщо ви запитаєте про дітей чи Бога, але з радістю покаже свої записники з недописаними віршами.
Детальніше про героя
1951
Нам бракувало літератури, яка творить націю
«Правду кажучи, я не люблю інтерв’ю, бо ніколи не говорю в них те, що думаю в цей момент. Думками я завжди в інших світах», – починає нашу довгу розмову в своїй квартирі на київських Позняках Василь Шкляр. Нелюбов до спілкування з журналістами, очевидно, була однією з причин наших кількамісячніх спроб домовитися з ним про зустріч, хоча цього разу наклалася ще одна перепона – Шкляр якраз дописував свій новий роман «Троща», а в такі періоди мало що змусить письменника перервати працю.
Детальніше про героя
1973
Дитяча книга — це перша сходинка до великої літератури.
«Хто ця жінка?» – запитала мене на одному із заходів Форуму видавців молода львів’янка. Мар’яну Савку, яка цього вечора читала вірші з Іваном Малковичем, не впізнати – так разюче вона змінилася за останні кілька років. Перед читаннями Савка підходить до знайомих, обіймає чи вітається за руку, щоразу приязно усміхаючись, і все – ви вже в енергетичному полі цієї жінки, такої тендітної, мов порцелянові статуетки балерин. Власне, ось він – один із її портретів-іпостасей, захований у музичній скриньці, яку Мар’яні колись подарував американський письменник Аскольд Мельничук і яку нині вона показує нам у своїй львівській квартирі. «Ви ще не знаєте мене в танці!», – вигукує Савка, а панна танцює під просту мелодію в улюбленій скриньці, аж доки ту скриньку не закривають.
Детальніше про героя
1968
У житті кожного є життя всього
Схоже, що на столітній ювілей Тараса Прохаська не слід чекати на багатотомне видання його творів у дорогих шкіряних палітурках. Тарас пише мало, друкується рідко, а поза тим в українській сучасній літературі немає письменника більш кристалізованого, більш відповідного цьому покликанню. Бо все, що робить Тарас Прохасько, все, що він говорить, те, як він живе і навіть думає, – є найчистішою літературою.
Детальніше про героя
1936 - 2018
Я – людина, яка шукає і шукатиме до кінця днів своїх
«Поетичний їжак з головою сатира і волоссям кольору витіпаних конопель», – не знаю, чи хто краще за Миколу Жулинського означив коли-небудь Івана Драча. Мені ж подобається дивитися на нього очима Ірини Жиленко, яка у своїх спогадах згадує його молодого, викличного і рвійного – поета-зірку, поета-новатора.
Детальніше про героя
