1951
Нам бракувало літератури, яка творить націю
«Правду кажучи, я не люблю інтерв’ю, бо ніколи не говорю в них те, що думаю в цей момент. Думками я завжди в інших світах», – починає нашу довгу розмову в своїй квартирі на київських Позняках Василь Шкляр. Нелюбов до спілкування з журналістами, очевидно, була однією з причин наших кількамісячніх спроб домовитися з ним про зустріч, хоча цього разу наклалася ще одна перепона – Шкляр якраз дописував свій новий роман «Троща», а в такі періоди мало що змусить письменника перервати працю.
Детальніше про героя
1958
Я ніколи не відділяла літературу від життя
Стіну в спальні Галини Пагутяк прикрашає старий гобелен, що висів над її ліжком ще в дитинстві. Внизу на ньому зображений будинок, у дверях якого нині можна помітити прорізаний отвір. «То я не втрималася, коли була дитиною, – пояснює пані Галина. – Хотіла побачити, що ж там усередині». Вже пізніше цей значимий для авторки образ дверей з’явиться у характеристиці, яку дав колежанці Юрій Винничук: «Галина Пагутяк ввійшла в літературу зовсім не одними і тими ж дверима, якими входили всі інші українські письменники радянського часу». Нині вже можна додати – і часу сучасного. Пагутяк по можливості уникає презентацій, участі у книжкових фестивалях і ярмарках, не їздить у закордонні письменницькі резиденції і не дає коментарів на позалітературні теми. Протягом життя вона навчилася чергувати періоди своєї відкритості світу, дозволяючи собі час від часу нікого не впускати у своє Королівство і писати.
Детальніше про героя
1960
Я – рекордсмен з вигадування романів, які ніколи не будуть написані
Лише парафіяни Києво-Печерської лаври знають про її бічні брами, в які можна вільно ввійти, оминувши галасливих туристів, екскурсоводів і касирок. Юрій Андрухович заходить саме в одну з них, хоча, згадує, був тут востаннє (і вперше) дванадцятирічним. Здавалось би, важко вигадати більш невідповідне місце для цієї розмови бо як поєднати автора «Московіади» і «Рекреацій» з однією з головних святинь Московського патріархату?
Детальніше про героя
1934
Світ не обмежується Україною
«Приємно мати справу з пунктуальними людьми», – привітав нас на вході до своєї квартири Юрій Щербак. Отже, моє припущення підтвердилося: колишні посли і міністри не люблять, коли на призначену зустріч запізнюються. Я відразу ж нагадую господареві, що розмова буде довгою, на що письменник відповів без ентузіазму: «Подивимося, як піде». Після першого запитання про його останній роман відстороненість у нашій розмові зникає: «Я думав, ви, як багато хто з журналістів, мої книжки не читали», – пояснює Щербак.
Читання і його останніх романів, і його біографії направду викликає подив. Складно серед життєписів українських інтелектуалів ХХ століття знайти такі, які б не були затінені комуністичним минулим, покаянними листами, підтримкою антиукраїнських режимів, соцреалістичними творами чи непослідовністю у діях і судженнях.
Юрія Щербака від докорів сумління врятував його основний фах – лікаря-епідеміолога, а разом з тим – доля його брата Миколи, якого засудили за націоналізм. Тому засліплення ідеями комунізму в Щербака ніколи не було, а робота в науково-дослідному інституті епідеміології та інфекційних захворювань дозволила лишатися осторонь політичних процесів і навіть не стати членом комуністичної партії.
Виділяється на тлі проминулого часу і Щербак-письменник. Він увійшов в українську літературу з міською прозою і новими – медичними – темами. Потому ще будуть сценарії фільмів, публіцистика, документальна повість «Чорнобиль» і приголомшлива заява 1991 року про те, що Юрій Щербак більше не буде займатися красним письменством і зосередиться на політиці. Протягом наступних двадцяти років виходитимуть його публіцистичні статті, але художнього тексту Щербак не напише жодного. І, схоже, цей час, який вмістив у собі і членство в опозиційній Міжрегіональній групі у Вер- ховній Раді СРСР, і участь у Русі, і створення Партії зелених, і роботу першим міністром охорони навколишнього середовища незалежної України, а згодом – Надзвичайним і Повноважним послом в Ізраїлі, США та Канаді, був йому потрібний, щоби повернутися в українську літературу з новими романами-антиутопіями про українське майбутнє. Тривале життя за кордоном вплинуло на нього і як на людину. Юрій Щербак уміє цінувати свій час, не любить розпорошуватися на дрібниці, в усьому дошукується першопричини і не повторює таке звичне для українців «а ось у них не так, як у нас». Для нього світ не обмежується Україною. Хоча без неї йому би бракувало повноти і сенсу.
Детальніше про героя
1929 - 2019
Завжди хотілося писати на добро
Усі теплі місяці року Юрій Мушкетик проводить на дачі в Кончі-Озерній за Києвом. «Ви до Жулинських?» – запитує нас із фотографом перед височезним парканом дачного кооперативу незнайома дівчина. Кажемо, що до Мушкетика, але напрямок нам указано правильний: Жулинські з Мушкетиками – сусіди. За останні роки в селищі, в якому в радянські часи виділяли ділянки письменникам (це тут жили Олесь Гончар, Микола Бажан, Андрій Малишко, Павло Загребельний), з'явилося чимало неписьменницьких будинків. На їхньому тлі дача Юрія Михайловича, куплена свого часу в Наталі Забіли, – найскромніша: перед будинком нас зустрічають квіти, висаджені донькою письменника, далі – сад з похилою альтанкою і веранда, на якій незмінно працює Мушкетик.
Детальніше про героя
1945
Мені довелося вигадувати власну поетичну мову
Попереджали, що він дуже замкнений, не любить спілкуватися і мало перед ким розкривається. В ті місяці Василь Голобородько справді міг втомитися від розмов: після того, як він, переїхавши з Луганська, оселився в маленькій письменницькій квартирі у знаменитому Будинку творчості письменників в Ірпені, його навідувало чимало журналістів, щоби розпитати про ситуацію на сході, про те, як йому там жилося, чи пишуться нині вірші про війну... Скидалося на те, що Василем Голобородьком зацікавилися саме тому, що він з Луганська і що Оксана Забужко написала гучного листа із пропозицією висунути поета на Нобелівську премію (чого український центр Міжнародного ПЕН-клубу так і не зробив). Після довгих років скупої уваги Голобородькові раптом випало наговоритися за весь той час, коли до нього не доїжджали столичні медійники й колеги.
Детальніше про героя
1962
Я займаюся пошуком сенсів
Того дня в Києві мала відбутися одна з лекцій Юрія Іздрика про історію української літератури, героями яких він обрав Сергія Жадана, Тараса Прохаська і Юрія Андруховича. Вибір не випадковий: двадцять років Іздрик редагував часопис текстів і візій «Четвер» – журнал, який відкрив десятки літературних імен і опублікував чимало знакових текстів незалежної української літератури. З усіх лекторів-письменників Іздрик виявився найвідповідальнішим: прописав назви лекцій, склав тезові плани, взявся перечитувати твори своїх героїв. На лекціях багато жартував і переважно читав тексти колег: «Що-що, а гарно читати тексти я вмію, я ж репер», – пояснював пан Юрій.
Детальніше про героя
1960
Я пишу, щоби дізнатися, як усе було насправді
Вперше у цій квартирі я побувала сім років тому. Тоді йшов такий самий холодний ранньовесняний дощ, а я намотувала кола в одному з київських парків і раз по раз набирала номер Надії Яківни Забужко, яка погодилася вмовити доньку на це одне з перших моїх інтерв’ю з письменниками. Розмову ми таки записали пізнього вечора на кухні пані Оксани, і тоді вперше я побачила, наскільки її образ в наших медіа відрізняється від неї справжньої – жінки у джинсах і светрі, якій довелося залишити роботу за комп’ютером, щоби запарити мені альпійський чай і поговорити про її нову книжку «Notre Dame D’Ukraine», яка тоді тільки з’явилася друком. Звідтоді було видано головний на сьогодні роман Оксани Забужко «Музей покинутих секретів», книгу її листування з Юрієм Шевельовим, збірку есеїв, поетичне вибране і, що найважливіше в контексті цієї розмови, – книгу інтерв’ю з письменницею польської журналістки Ізи Хруслінської «Український палімпсест». Після цього видання непоставлених Забужко запитань лишилося ще менше, а кожна спроба записати з нею нове інтерв’ю стає викликом для журналіста – як не повторити вже сказаного і запитуваного, як створити її портрет без уже задокументованої розповіді про родину, літературних учителів, пошуки власного голосу і головні теми її творчості?
Детальніше про героя
1952
Я вигадую казки для дорослих
Навіть якщо вийде офіційна, авторизована біографія Юрія Винничука, до неї варто буде поставитися з обережністю. Письменник стільки разів удавався до містифікацій, що вже й не знаєш, де його правдивий образ, а де – доповнений іронією і бажанням розбурхати чи спровокувати читацьку аудиторію. Серед коронних винничуківських витівок були й безневинні, коли письменник міг відрекомендуватися , приміром, поетом Вінграновським, і куди серйозніші (лише згадайте переклад вірша нібито ірландського поета Ріанґабара, який виявився текстом самого Винничука, чи віднайдені твори вигаданої поетки Анни Любовичівни) та дошкульніші (тут слід би було подати довідку з кількістю судових позовів, які спричинили статті Винничука-Юзя Обсерватора у легендарному «Поступі»).
Детальніше про героя
1974
Ніколи не ставився до літератури, як до альпінізму чи спорту
Іноді я думаю, що причина його успішності – в умінні бути відкритим і уважним. Андрій Бондар недарма називає Сергія Жадана «Моцартом людської комунікації»: Сергій знайомий з безліччю літераторів, музикантів, режисерів і художників, завдяки чому долучається до різних міжмистецьких проектів та організації концертів і фестивалів, і так само він – найзатребуваніший письменник у наших медіа. Жадан дуже рідко відмовляється від інтерв’ю. Принаймні я зіткнулася з цим лише одного разу – на початку нашої розмови Сергій по телефону пояснює німецькому кореспондентові, що в цей момент не зможе з ним поговорити, оскільки має інше інтерв’ю. І це насправді не полегшує, а навіть ускладнює роботу журналіста, бо, схоже, немає тем, на які Жадан би ще не говорив. Але при цьому за тридцять хвилин він встигає сказати стільки, як інші його колеги за три години. Він застібається на всі ґудзики, коли його запитуєш про родину, і готовий говорити про найдрібніші деталі, які стосуються його текстів. Він не розкриє вам душу, якщо ви запитаєте про дітей чи Бога, але з радістю покаже свої записники з недописаними віршами.
Детальніше про героя
