1962
Я живу у своїх текстах
Навколо цієї письменниці існує безліч вигаданих стереотипів. Примножує їх робота головним редактором ґлянцевого журналу, не забуваймо і про додаткові образи – авторки, яка щороку видає дві-три нові книжки, сценаристки, на рахунку якої вже кілька відзнятих фільмів, і гарної жінки, яка любить кардинально змінювати зачіски і колір волосся. Але все це не про Ірен, передовсім тому, що такі стереотипи ні на грам не пояснюють всю її багатовимірність.
Детальніше про героя
1974
Ніколи не ставився до літератури, як до альпінізму чи спорту
Іноді я думаю, що причина його успішності – в умінні бути відкритим і уважним. Андрій Бондар недарма називає Сергія Жадана «Моцартом людської комунікації»: Сергій знайомий з безліччю літераторів, музикантів, режисерів і художників, завдяки чому долучається до різних міжмистецьких проектів та організації концертів і фестивалів, і так само він – найзатребуваніший письменник у наших медіа. Жадан дуже рідко відмовляється від інтерв’ю. Принаймні я зіткнулася з цим лише одного разу – на початку нашої розмови Сергій по телефону пояснює німецькому кореспондентові, що в цей момент не зможе з ним поговорити, оскільки має інше інтерв’ю. І це насправді не полегшує, а навіть ускладнює роботу журналіста, бо, схоже, немає тем, на які Жадан би ще не говорив. Але при цьому за тридцять хвилин він встигає сказати стільки, як інші його колеги за три години. Він застібається на всі ґудзики, коли його запитуєш про родину, і готовий говорити про найдрібніші деталі, які стосуються його текстів. Він не розкриє вам душу, якщо ви запитаєте про дітей чи Бога, але з радістю покаже свої записники з недописаними віршами.
Детальніше про героя
1973
Творець має бути філософом, хоч би що він творив
Після цього інтерв’ю в мене ще довго залишалося відчуття, ніби мої світоглядні матриці структурували й оновили. Поет Маріанна Кіяновська (мені звичніше було б написати «поетка», але Маріанна попросила називати її саме «поетом») висловлює свій погляд на те, що попередньо ретельно обдумала, що відкрилося їй під час слухання інших чи уважного спостереження. При цьому вона щоразу ніби проникає вглиб вашого запитання, дивуючи вас самих судженням, кутом зору, під яким на цю ситуацію, явище можна подивитися. Врешті, вона взагалі виходить за рамки ваших запитань, щоби сказати передовсім не про потрібне, а дійсно значиме: «Ви можете про це не запитати, а мені дуже важливо про це розповісти», – пояснює Маріанна відступи під час інтерв’ю.
Детальніше про героя
1973
Усі мої тексти базуються на підслуханих чужих словах і власному почутті гумору
Кілька разів я організовувала літературні заходи, на яких мала бути Лариса Денисенко, – і щоразу не складалося. Зрозуміти такі постійні форс-мажори нескладно: письменництво – не основна Ларисина професія, взагалі дивно, як їй вдається поміж зустрічами з клієнтами і судовими засіданнями писати. Натомість на інтерв’ю, під час якого я пообіцяла запитувати про несподіване і рідко озвучуване, Лариса погодилася відразу, попри те, що тільки-но відійшла від застуди з ускладненнями, попри те, що вдома на неї чекав тяжкохворий улюбленець – французький бульдог Пуззі, попри те, що новини з Євромайдану доходили дедалі сумніші, і навіть попри те, що зустрітися ми мали о дев’ятій ранку. Так що Лариса Денисенко не по-богемному відповідальна, а книжкові презентації, як виявилося, вона просто не любить.
Детальніше про героя
1939 - 2025
Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати
Ігор Калинець погодився на інтерв’ю не відразу: «Та я вже все давно сказав! І не пишу я давно – що ж цікавого вам розповім?» Попрощався після нашої першої телефонної розмови пан Ігор словами: «Сподіваюся, ви передумаєте». Але зустрічав нас тієї неділі у Львові привітно – поет якраз повернувся зі служби в церкві, та через «київських журналістів не лишився з друзями на каву» – зневажив давню традицію вихідного дня.
Детальніше про героя
1962
Я займаюся пошуком сенсів
Того дня в Києві мала відбутися одна з лекцій Юрія Іздрика про історію української літератури, героями яких він обрав Сергія Жадана, Тараса Прохаська і Юрія Андруховича. Вибір не випадковий: двадцять років Іздрик редагував часопис текстів і візій «Четвер» – журнал, який відкрив десятки літературних імен і опублікував чимало знакових текстів незалежної української літератури. З усіх лекторів-письменників Іздрик виявився найвідповідальнішим: прописав назви лекцій, склав тезові плани, взявся перечитувати твори своїх героїв. На лекціях багато жартував і переважно читав тексти колег: «Що-що, а гарно читати тексти я вмію, я ж репер», – пояснював пан Юрій.
Детальніше про героя
1961
Не хочу відставати від цього часу, але й не хочу під нього підроблятися
Суботнього ранку Іван Малкович забирає нас на в’їзді до Софіївської Борщагівки, де вже вісім років живе з родиною. На своєму подвір’ї він робить нам коротку екскурсію, з утіхою господаря показуючи незвичайну грушу з квадратною кроною і сливу, з якої торік зібрали кілька десятків відер плодів. Далі – тенісний корт, на якому Малковичі влаштовують дружні турніри «Вілла-Ярина Open». Згодом у будинку ми побачимо і стіл для пінг-понгу – Іван Малкович затятий поціновувач обох видів спорту, причому грати старається лише із вправними суперниками. Ще нам показують невеличку круглу клумбу, «розрізану» доріжками, як торт, яку Малкович жартома називає своїми шістьма гектарами. На подвір’ї і в самому будинку все дбайливо зроблено і ретельно продумано. Те ж саме можна сказати і про книжки, які ось уже більше двадцяти років видає видавництво Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», і про поезію пана Івана, який, як часто сам заявляє, все життя пише одну й ту саму книжку, часто редагуючи і свої старі вірші.
Детальніше про героя
1936 - 2018
Я – людина, яка шукає і шукатиме до кінця днів своїх
«Поетичний їжак з головою сатира і волоссям кольору витіпаних конопель», – не знаю, чи хто краще за Миколу Жулинського означив коли-небудь Івана Драча. Мені ж подобається дивитися на нього очима Ірини Жиленко, яка у своїх спогадах згадує його молодого, викличного і рвійного – поета-зірку, поета-новатора.
Детальніше про героя
1958
Я ніколи не відділяла літературу від життя
Стіну в спальні Галини Пагутяк прикрашає старий гобелен, що висів над її ліжком ще в дитинстві. Внизу на ньому зображений будинок, у дверях якого нині можна помітити прорізаний отвір. «То я не втрималася, коли була дитиною, – пояснює пані Галина. – Хотіла побачити, що ж там усередині». Вже пізніше цей значимий для авторки образ дверей з’явиться у характеристиці, яку дав колежанці Юрій Винничук: «Галина Пагутяк ввійшла в літературу зовсім не одними і тими ж дверима, якими входили всі інші українські письменники радянського часу». Нині вже можна додати – і часу сучасного. Пагутяк по можливості уникає презентацій, участі у книжкових фестивалях і ярмарках, не їздить у закордонні письменницькі резиденції і не дає коментарів на позалітературні теми. Протягом життя вона навчилася чергувати періоди своєї відкритості світу, дозволяючи собі час від часу нікого не впускати у своє Королівство і писати.
Детальніше про героя
1956
Вірш починається з музики
У цій знаменитій бібліотеці Музею літератури, в якій свого часу працював Іван Франко, Василь Герасим’юк безліч разів читав власні вірші, хоча ще частіше записував сам у ролі ведучого каналу «Культура» інтерв’ю з українськими інтелектуалами і митцями.
Детальніше про героя
